Діти, які не знають мови та історії України. Як ми втрачаємо молодь Донбасу і Криму

Молодь Донбасу і Криму Об этом сообщает golossokal.in.ua со ссылкой на СМИ.

Обговорюючи події на сході або дискутуючи з приводу "формули Штайнмаєра" та можливого порядку денного майбутньої зустрічі у Нормандському форматі, ми маємо пам’ятати про решту складових конфлікту. Насамперед – про його гуманітарний вимір.

Йдеться про зусилля держави, які спрямовані на відновлення довіри з боку тих громадян України, які стали заручниками на тимчасово окупованих територіях.

Одним з ключових питань у цьому контексті є доступність української освіти.

За умов гібридної війни "освітні ініціативи", які реалізуються на території ОРДЛО та в Криму за всебічної підтримки Росії, є потужним арсеналом "зброї". Він застосовується з метою "всебічного" включення тимчасово окупованих територій до російського культурного контексту.

Наслідки можуть бути довгостроковими та непередбачуваними.

Українська політика в гуманітарній сфері має вибудовуватися з урахуванням цих ризиків.

Чому це критично важливо?

З початку російської агресії минуло вже п’ять років. В перші класи у так званих "ДНР-ЛНР" можуть піти діти 2013 року народження, усе дитинство яких пройшло в умовах збройного конфлікту та окупації.

Є ризик, що школу закінчать підлітки, які не вивчали ані української мови, ані історії України. Росія веде справжню боротьбу за їх "серця та розум". Поле битви – освіта.

Лише кілька прикладів.

РФ активно інтегрує студентів та викладачів так званих "ДНР-ЛНР" у свій загальний освітній простір. Більш того, у невизнаних "республіках" це проголошено стратегічною метою.

У Криму освіта з перших часів анексії була трансформована за російськими зразками: прийняті нові учбові програми, запроваджене "перенавчання" вчителів, введене п’ятибальне оцінювання, критично зменшені можливості вивчати українську мову.

Історія України на півострові не викладається взагалі.

У так званій "ДНР" випускникам вишів видають не тільки "місцеві" дипломи, але паралельно – й російські.

Наприклад, та "частина" Донецького університету, котра не переїхала до Вінниці, розвиває зв’язки з університетом Ростова-на-Дону.

Окреме питання – зміст шкільної та вищої освіти. Пропагандистські інструменти використовуються на повну потужність: підручники з історії розповідають про "народ Донбасу".

Українська історія – лише епізод, решта матеріалу присвячена Росії.

Додайте до цього майже тотальну мілітаризацію освіти на окупованих територіях. Шкільні програми з патріотичного виховання, які були ухвалені в 2015 році, чітко наслідують однойменні державні програми РФ.

В ОРДЛО на постійній основі діє низка потужних парамілітарних дитячих та юнацьких організацій (або таких, що мають молодіжні "крила"), серед них – сумнозвісна "Молода гвардія", "Молода республіка", "Молодь за мир" та інші.
У Криму школярі та молодь вступає до "Кримського козацького кадетського корпусу" або "Юнармії".

За даними представника Уповноваженого з дотримання прав жителів Донецької та Луганської областей Павла Лисянського, станом на грудень 2018 року через військові патріотичні табори "пройшли" понад 5 тисячі дітей, які мешкають у так званих "ДНР-ЛНР".

До участі у парамілітарних організаціях школярів заохочують у тому числі освітніми пільгами. Так, члени "Юнармії" мають преференції у разі вступу до російських військових вишів.

Тією чи іншою мірою мілітаризація стосується всіх учнів: історичні реконструкції часів Другої Світової та чисельні паради давно стали "фірмовою" ознакою суспільного життя на тимчасово окупованих територіях. До подібних "івентів" широко залучають навіть вихованців дитсадочків…

Ми маємо чітко розуміти, в який спосіб можна реінтегрувати дітей, котрі виховуються в атмосфері ненависті до нашої держави та багато років ізольовані від українського культурного простору.

За різними підрахунками, сьогодні на тимчасово окупованих територіях загалом (в ОРДЛО та Криму) проживає майже 4,5 млн дітей.

Одна з точок опори – ті молоді люди, які вже сьогодні обирають Україну і хочуть вступати до наших вишів.

В 2016 році у нас почали працювати освітні центри (ОЦ) "Донбас-Україна" та "Крим-України", що допомагають абітурієнтам з тимчасово окупованих територій вступати до певного кола українських вишів. З кожним роком кількість бажаючих повільно, але зростає.

Насправді, студентів з ОРДЛО та Криму більше, адже статистика не враховує молодь, що попередньо склала ЗНО та йде до вишів на загальних підставах.

Інформацію про правила вступу поширюють МОН (та колишній МінТОТ) у співпраці з громадськими активістами – не тільки через офіційні сайти, але й у соціальних мережах, на КПВВ та у транспорті.

Проте невирішених питань також вистачає.

По-перше, отримання українських документів про середню освіту. ОЦ видають ці документи тим, хто вже зарахований до вишу.

А як бути людям, які не хочуть продовжувати навчання після школи, але зацікавлені в українському атестаті?

Звісно є можливість вчитися дистанційно – у минулому році кількість таких учнів перевищила 3 тисячі, але це все ще дуже мало.

З додатковими сесіями ЗНО також є проблеми – виїзд з окупованої території для складання тестів потребує часу та ресурсів. Є випадки, коли бойовики навмисно затримують автобуси з того боку КПВВ, і майбутні абітурієнти запізнюються на іспит.

Наступне питання – кількість навчальних закладів, які приймають "пільговиків" з окупованих територій. Якщо випускники з Криму можуть вступити до 32 вишів, коледжів та технікумів, то з Донбасу – тільки до 24-х, серед яких переважають заклади, що переїхали із ОРДЛО.

Рішення по кожному вишу приймає МОН (після перемовин з керівництвом вишу), адже всі місця для студентів з Донбасу та Криму – бюджетні, а гуртожитки – безкоштовні, тому потрібне субсидіювання.

Для потенційних студентів з тимчасово окупованих територій необхідно полегшити доступ до української освіти та надати можливість вирішувати самим, де вони будуть вчитися, а також – спростити процедуру отримання атестатів та активніше розвивати дистанційну освіту.

Нарешті – питання про комунікацію.

Як "достукатися" до потенційних студентів, що живуть на непідконтрольній території?

Насамперед – інформувати через всі доступні канали, а їх зараз безліч: по суті, кожен з нас тепер медіа.

Але не менш важливо з’ясувати, що саме ми хочемо донести і як збираємося завойовувати довіру людей "по той бік".

Іншими словами – контент має не тільки містити важливу "технічну" інформацію про вступ, але й розвіювати страхи та руйнувати міфи про Україну. І – так, "говорити" з молоддю із ОРДЛО та Криму варто різними мовами.

Вироблення адаптивної та чітко таргетованої системи комунікації є завданням одразу для кількох міністерств, а не тільки МОН.

Реінтеграція через українську освіту – один з ключових компонентів політики по відношенню до наших співгромадян на тимчасово окупованих територіях.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube

Юлія ТИЩЕНКО для УП. Життя



Джерело статті: “http://uainfo.org/blognews/1570106228-diti-yaki-ne-znayut-movi-ta-istoriyi-ukrayini-yak-mi-vtrachaemo.html”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя